Котеджі Золотої Підкови

Деревяний будинок 11 бази Золота Підкова
Деревяний будинок 12 бази Золота Підкова


Альтанки Золотої Підкови


Наша адреса:

Закарпатська область,
Ужгородський район,
с. Андріївка,

[email protected]
Схема местонахождения


 


Наші партнёри:








Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати

Чехо-Словацька Федеративна Республіка. Це переважно гірська країна, яка відзначається значною ландшафтною, а отже, і біогеографічною різноманітністю. Рівнинна територія займає незначну площу в Придунайській низовині.

Площа ЧСФР становить 127 876 км2, в тому числі Чеської республіки - 78 862 км2, Словацької - 49 014 км2. Населення нараховує 15,4 млн.

Серед країн, на території яких розташована Карпатська гірська система, в ЧСФР найбільша щільність населення - 120 чоловік на 1 км2. При такій щільності, високій урбанізації та розвинутому індустріально-промисловому потенціалі техногенний прес на навколишнє середовище значний. Тому турбота про його збереження - пріоритетне завдання національної екологічної стратегії.

Понад третину території ЧСФР займають ліси (в Словаччині лісистість вища, ніж у Чехії та Моравії), які під впливом монокультурного господарства сильно змінені. За останні десятиріччя на їхній санітарний стан стали від'ємно впливати промислові ексгаляції та кислі дощі, що утворюються не тільки на території республіки, але й приносяться ззовні. У країні розроблена національна "Екопрограма", якою передбачено здійснити ефективний контроль за станом навколишнього середовища, в тому числі і за станом лісів.

В ЧСФР належна увага приділяється охороні природи в карпатському регіоні, що має важливе економічне значення. На території федеративної республіки розташовані основні масиви Західних Карпат - Високі Татри, Матра, Фатра, а також Білі Карпати (останні заходять і в Східну Моравію). У геолого-геоморфологічному, ландшафтному та біогеографічному відношенні найбільш оригінальна не лише для ЧСФР, але і для Середньої Європи гірська система Високих Татр.

Природоохоронні традиції в республіці беруть початок ще з середньовіччя. Відомо, наприклад, що А. Шварценберг в 1721 р. видав указ про охорону ведмедів у Шумавах. У південній і західній Чехії були організовані найстаріші в Європі лісові резервати - в 1838 р. Жофінський, а в 1858 р. - Боубінський. Цей резерват, площа якого 666 га, становить особливий інтерес для лісоводів як унікальний еталон для вивчення зміни структури хвойно-широколистяних пралісів за останні сторіччя. У Моравії в 1909 р. подібний за призначенням праліс був взятий під охорону в урочищі Яворини в Білих Карпатах.

Після першої світової війни у країні активізується природоохоронна діяльність. У 20-х роках професор Й. С. Прохазка (Prochazka, 1926, 1927) публікує двотомну монографію "Охорона природи і природних пам'яток", в якій досить грунтовно викладені наукові положення територіальної охорони природи. За період з 1918 по 1938 pp. на території республіки було взято під охорону понад 100 цінних природних об'єктів, багато з яких розташовано у Карпатах.

Нові можливості для розвитку заповідної справи з'явилися в республіці після другої світової війни. Уже в 1955 р. в Словацьких Карпатах створюється перший в країні Татранський національний парк на площі 50 965 га. Одночасно офіційно затверджується нова категорія заповідних територій "Охоронна ландшафтна область". Перша така область "Чеський рай" була організована в 1955 р. на площі 12 тис. га. Мережа охоронних територій поступово розширювалась. У Словацьких Карпатах організуються охоронна ландшафтна область "Мала Фатра", "Пієнінський національний парк" та ряд територіально значних резерватів.

У 1955 р. в Словаччині, а в 1956 р. в Чехії приймаються закони про державну охорону природи, які стали юридичною основою реалізації широкої програми природоохоронних дій. У 1958 р. були затверджені спеціальні положення про охорону рідкісних видів рослин, а в 1965 р. - про охорону рідкісних тварин. Чехо-Словаччина була першою країною у світі, що узаконила основні положення охорони природи у прийнятій у 1960 р. Конституції.

Концепція охорони природи у республіці поступово удосконалювалась як в екологічному, так і в соціально-економічному плані. В 1984 р. урядами Чехії і Словаччини були прийняті спеціальні постанови про охорону життєвого середовища, яке в ряді районів з розвинутою промисловістю стало критичним.

Географічне положення республіки сприяло розвитку в польодовиковий період багатої флори і фауни. Сучасна флора включає близько 3500 видів судинних рослин. З них у Чехії 100 таксонів (видів, родів) підлягають повній охороні, у 8-ми таксонів охороняються лише підземні вегетативні органи. В Словаччині 99 таксонів (видів, родів) охороняються повністю, 8 - частково; крім того, 41 таксон охороняється в Татранському національному парку.

У країні опрацьована оцінка біологічних видів, що охороняються, яка має юридичну силу. В Чехії штрафи становлять від 30 до 2700 крон за знищену рослину та від 100 до 50 000 крон за особину тварини, в Словаччині відповідно від 50 до 2300 крон за рослину та від 100 до 75 000 крон за особину тварини.

У результаті зростаючого техногенного пресинга в останні десятиріччя відбувається посилений процес збіднення флори. Ботаніки встановили, що в Чехії зникло 2 % видів судинних рослин, созологічний статус 2 % видів невідомий, 14 % видів знаходиться у критично загрозливому стані, 13 % - у сильно загрозливому, 13 % - у загрозливому стані, 17 % видів потребують дальшого дослідження. У Словаччині ці цифри нижчі і становлять відповідно 0,36 %, 1,16, 13, 10,5, 12,15 %.

Ще більш критичний стан з охороною хребетних тварин. У Чехії загинуло 18 видів, під загрозою - 44, екологічно вразливих видів - 53, рідкісних - 41, відсутня інформація - 19, невизначених щодо охоронного статусу - 76 видів. Всього в Чехії у червоний список включено 174 види тварин (18 видів безхребетних, 156 видів хребетних, а також 133 види птахів). У Словаччині у цей список включено 203 види тварин (35 видів безхребетних, 168 видів хребетних, а також 94 види птахів).

Найбільша кількість раритетних видів рослин і тварин, що знаходяться у загрозливому стані, зосереджена в Словацьких Карпатах. Тому заповідні об'єкти набувають тут такого важливого біосозологічного значення.

Сьогодні біологи Федеративної республіки готують Червону книгу зникаючих видів рослин і тварин у п'яти томах.

Найбільш надійну охорону зникаючим видам забезпечує державний природно-заповідний фонд, який включає 8 категорій охоронних територій і об'єктів: національні парки (Narodni parky) (4 площею 394 600 га, в тому числі 222 000 га захисна зона); охоронні ландшафтні області (Chranene krajinne oblasti) (34 площею 1 868 800 га, в тому числі 242 200 га захисна зона); державні природні резервати (Statni prirodni rezervace) (821 площею 117 187 га); охоронні місцезнаходження (Chranene naleziste) (112 площею 1307 га); учбово-дослідні ділянки (Chranene studijni plochy) (17 площею 1505 га); парки і ботанічні сади (Chranene parky a zahrady) (511 площею 6237 га); охоронні природні утворення (Chranene prirodni vytvory) (43 площею 492 га).

Загальна площа усіх заповідних об'єктів різних категорій становить у Чеській республіці 10 877 км2 (13,79 % її території), у Словацькій республіці - 8163 км2 (16,65 % території).

Успішне вирішення охорони природи значною мірою залежить від екологічної підготовки спеціалістів та природоохоронної освіти. Уряди Чехії і Словаччини прийняли в 1976-78 pp. ряд постанов по екологічному і природоохоронному навчанню. Зараз на природничих факультетах вузів читаються курси "Охорона природного середовища", заняття по охороні природи ведуться у школах усіх типів. В Словаччині діє постійний центр природоохоронного навчання (школа охорони природи).

В республіці видаються періодичні журнали "Pamatky a Priroda", "Pamiatky os Priroda", "Ochrana Prirody" та інші, в яких публікуються результати наукових і практичних робіт у галузі охорони природи і раціонального природокористування. Татранський і Крконошський національні парки регулярно видають наукові праці.

З метою природоохоронного виховання молоді щороку влітку на базі охоронних ландшафтних областей організуються молодіжні природоохоронні табори з участю зарубіжних гостей.

Організаційна структура охорони навколишнього середовища у ЧСФР включає адміністративні відомства, науково-дослідні установи та добровільні громадські організації.

Галузеві науково-дослідні установи - Державний Інститут охорони пам'яток і природи в Празі та Центр розвитку охорони природи в Братіславі.

Питаннями охорони природи на громадських засадах займаються добровільні організації - Словацький союз охоронців природи і ландшафта, створений в 1969 р., та Чеський союз охорони природи, створений в 1979 році.

У Чехо-Словаччині, як і в інших країнах Східної Європи, проходить зараз процес перебудови політичного і економічного життя, який охопив і екологічну сферу. В Чеській республіці в січні 1990 р. створене Міністерство життєвого середовища, завдання якого полягає в розробці на підставі аналізу сучасного стану середовища законодавчої, екологічної і економічної стратегії його охорони й оптимізації. При Міністерстві є три сектори. У першому з них є такі відділи: законодавчий і юридичний, екологічної політики, відділи зв'язків з громадськістю та закордонних відносин. До другого сектору належать відділи: охорони природи (вирішує питання заповідної справи та охорони генофонду), водного господарства, охорони повітря, територіального розвитку, використання відходів, відділ інформації; планується створити ще відділ контролю за охороною сільськогосподарських угідь та лісів. У третьому секторі є такі відділи: державного управління, економіки, фонду життєвого середовища, інвестиційної політики та господарського управління. Міністерство готує нові закони про охорону повітряного басейну, державну охорону природи шляхом заповідання, про промислові відходи та загальний закон про життєве середовище. При міністерстві створено відомчий Чеський інститут охорони природи.

Подібна реорганізація проводиться і в Словацькій республіці. Федеративна республіка бере активну участь у роботі багатьох міжнародних організацій, що займаються питаннями охорони навколишнього середовища - МСОП, ЮНЕСКО, ЮНЕП, РЕВ. Чотири державні установи є членами МСОП. У 1967 р. в республіці був створений Східноєвропейський комітет Комісії МСОП по екологічній освіті. У 1986 р. в ЧСР була проведена європейська конференція ЮНЕСКО по плану дій і моніторингу у біосферних заповідниках. У рамках РЕВ чеські та словацькі вчені беруть активну участь у координації екологічних досліджень, у тому числі і в карпатському регіоні.

Польська республіка. Територія Польщі дорівнює 311 730 км2, а її населення 37,5 млн чоловік. Щільність населення - в середньому 112 чоловік на 1 км2, що свідчить про досить вагоме антропогенне навантаження на природне середовище. Республіка розташована в північній частині Середньоєвропейської провінції Європейської широколистяної області і характеризується переважанням рівнинних ландшафтів, модельованих різними формами делювіального зледеніння, сліди якого добре збереглись у багатьох місцях Гірські масиви займають лише близько 11 % площі і розташовані в південній частині Польщі. Це Карконоші (найвища вершина Снєжка, 1602 м), що належать до Герцинської гірської системи, та Польські Карпати, які охоплюють весь північний мегасхил Західних Карпат. Найбільші їх масиви - Татри (найвища вершина Риси (2499 м), Баб'я Гура (1725 м), Пієніни, Східні Бескиди (1346 м) відзначаються особливою ландшафтною та біогеографічною, а отже, й природоохоронною особливістю. Завдяки багатим природним ресурсам цих гір їх охороні здавна приділяли належну увагу. Крайовий сейм у Кракові вже в 1868 р. прийняв закон про охорону в Татрах сарни та бабака. Вагомий внесок у справу охорони природи фізіографічної комісії Краківського наукового товариства, що створила в 1573 р. Татранське товариство. В 1890 р. були взяті під охорону два унікальні природні об'єкти - Пієнінська пам'ятка природи (20 га) і Карпатський праліс під Навойовом.

У розвитку природоохоронних ідей у країні після першої світової війни особливу роль відіграли відомі природодослідники В. Шафер, С. Соколовський, А. Водзічко. Уже в 1919 р. при Міністерстві освіти Польщі була створена Тимчасова державна комісія охорони природи, очолювана В. Шафером. У 1925 р. вона була перейменована у Державну раду охорони природи. З метою залучення громадськості до справи охорони природи в 1928 р. створюється Ліга охорони природи, яка зараз нараховує понад 1,2 млн членів.

Після другої світової війни удосконалюється природоохоронне законодавство, активізується природоохоронна діяльність у науковій та громадській сферах. Вже в 1946 р. в Кракові відбувся перший з'їзд Державної ради охорони природи, який накреслив програму природоохоронних дій. У тому ж році була видана офіційна постанова про видову охорону рослин, а в 1952 р.- про охорону тварин. Незабаром геолог В. Гоетель розпочинає масштабну акцію щодо охорони природи Карпат і створення дволатеральних національних парків. У 1954 р. були організовані Татранський національний (народовий) парк (21 164 га), у 1950 р.- Свєнтокржиський (5883 га), у 1954 р.- Пієнінський (2330 га) та Баб'єгурський (1741 га), у 1973 р.- Бещадський (Бескидський) парки.

Юридична основа природоохоронних дій у Польщі - прийнятий у 1949 р. Закон про охорону природи, який 1980 р. був розширений і затверджений як Закон про охорону і формування навколишнього середовища.

У розробці наукових основ охорони природи особливий вклад внесли В. Гоетель, В. Михайлов та інші вчені. Для вирішення багатопланових природоохоронних завдань В. Гоетель (Goetel, 1966) обгрунтував потребу формування спеціальної науки, яку він назвав созологією (від старогрецького созейн - охороняти і логос - вчення) . Ця наукова концепція з часом була розвинута на Україні. В рамках созології (геосозології) були виділені такі наукові галузі: фітосозологія (аут- і синфітосозологія), зоосозологія (аут- і синзоосозологія), педосозологія, гідросозологія, аеросозологія, ландшафтна созологія, рестриктивна (заповідна) созологія, економічна созологія, юридична созологія, соціальна созологія, космосозологія (Стойко, 1973; Stojko, 1980).

Згідно з постановою Ради Міністрів Польщі у 1970 р. створено Польський комітет охорони середовища людини, на який покладена функція координації всіх природоохоронних заходів.

Вдала природоохоронна структура та, наукові досягнення в охороні природи дали змогу успішно вирішувати практичні природоохоронні завдання як територіальної, так і поресурсної охорони природи. У Польщі офіційно затверджено п'ять категорій охоронних територій та об'єктів. За станом на 1986 р. в країні було: 14 національних парків (125 798 га, у тому числі 35 762 га під строгою охороною, що становить 0,4 % території країни); 34 ландшафтні парки (Parki Krajobrazowe) (718 436 га, 2,3 %); охоронні ландшафтні області (Obszary Chronionego Krajobrazu) (2 690 348 га, 8,5 %); 907 природних резерватів (Rezerwaty przyrody) (104 636 га, 0,33 %); 15 033 пам'ятки природи (Pametniki przyrody) (окремі охоронні об'єкти). Загальна площа усіх охоронних територій становить 36 392 км2, або 11,53 % території Польщі.

У зв'язку з тим, що протягом агрокультурного періоду істотно скоротилась площа лісів, (лісистість становить зараз лише 27,6 %), велика увага приділяється їх раціональному використанню і відновленню. Для охорони найбільш цікавих корінних лісових екосистем створена розгалужена мережа лісових резерватів. Серед лісових масивів, на вапнякових і гіпсових скелях створені степові резервати для охорони реліктових осередків ковили (Stipa joannis, S. capillata), осоки низької (Carex humilis), типчака (Festuca valesiaca, F. sulcata, F. pallens) тощо.

Значною різноманітністю відзначається флора судинних рослин Польщі, що нараховує понад 2300 видів. Найбільше видове багатство спостерігається в Польських Карпатах. Однак швидкі темпи індустріалізації та урбанізації негативно вплинули на видовий склад флори. У теперішній час під охороною закону знаходиться понад 300 видів судинних рослин. Згідно опублікованому у 1986 р. Червоному списку у Польщі зникло 31 вид рослин, 32 вимирають, 90 знаходяться в загрозливому стані, 130 належать до рідкісних, 56 мають невизначений созологічний статус. Сьогодні видова охорона рослин забезпечується, крім національних парків, у 430 лісових, 127 флористичних, 70 болотних, 28 степових і 10 водних резерватах і пам'ятках природи.

Аналогічне становище і з охороною фауни, яка представлена на території Польщі різними зоогеографічними комплексами. Згідно з постановою 1983 р. під охорону взято 72 види, роди і навіть родини.

Зусилля зоологів спрямовані на охорону у першу чергу раритетних видів - зубра, бобра, сарни, орлів та інших рідкісних хижих птахів. Згідно обліку диких звірів у Польщі тепер налічується 612 особин зубрів (після СРСР найбільша кількість зубрів у світі), 251 сарни, 46 ведмедів. Кількість річкових бобрів зросла в 1975 р. від 500 до 3000 особин.

У галузі як видової, так і територіальної охорони природи, а також еколого-економічного обгрунтування раціонального природокористування значна заслуга належить створеному в 1953 р. в Польській Академії наук Інституту охорони природи у Кракові, який згодом перейменували в Інститут охорони природи і природних ресурсів.

Координацію всієї наукової діяльності в області охорони природи здійснює Комітет охорони природи Польської Академії наук.

Організаційні питання охорони природи в країні вирішує Міністерство охорони навколишнього середовища і природних ресурсів (Департамент охорони природи і поверхні Землі), Центральне державне відомство з питань охорони природи і охоронних ландшафтів, Міністерство сільського і лісового господарства та харчової промисловості (Департамент лісового господарства і національних парків), Центральне державне відомство, що керує національними парками та природними резерватами.

Комітет по охороні природи Польської АН разом з науково-дослідними інститутами і відповідними Міністерствами розробили перспективний план поліпшення в країні життєвого середовища.

Польща активно співпрацює в галузі охорони природи з багатьма міжнародними організаціями - МСОП, ЮНЕП, ЮНЕСКО, РЕВ. Вчені республіки плідно співпрацюють з Міжнародною Радою охорони птахів, Міжнародним бюро досліджень водоплаваючих птахів, Європейською федерацією національних та природних парків. Доброю традицією є співробітництво з Словаччиною в білатеральних національних парках у Карпатах - Татранському, Пієнінському, Бескидському. Воно сприяє успішному вирішенню багатьох природоохоронних завдань у прикордонній зоні.

Угорська республіка. Розташована у лісостеповій та частково широколистяній лісовій зоні Середньої Європи. її площа становить 93 тис. км2, населення нараховує понад 10,5 млн чоловік. Основна територія Угорщини належить до Паннонської низовини. Лише на крайньому північному заході тягнеться вузька смуга лісової широколистяної зони. У північній частині республіки розташовані Угорські Карпати, площа яких близько 12 тис. км2. Вони включають такі гірські масиви: Бержень, Матру, Бюкк, Торнайський гірський карст (що є продовженням Словацької карстової гряди), Чергат і Земпленські гори. Найбільшої висоти досягає Матра з найвищою в республіці вершиною Кекеш (1015 м). За винятком масиву Бюкк усі ці гори вулканічного походження. Бюкк і Торнайський карст - кристалічні гори, покриті потужними шарами вапнякових порід. Тому вони цікаві не лише в геоморфологічному (наявність карстових утворень, сталактитових печер, каньйонів), але й у флористичному (поширення кальцефільних видів) відношеннях.

Угорщина - густозаселена країна, на 1 км2 налічується 112 чоловік. Протягом тривалого агрокультурного періоду природна структура ландшафтів зазнала істотних змін. Первісні лісостепові ландшафти Ольфельда зараз майже безлісні і мають типовий степовий характер. Внаслідок знищення первинного рослинного покриву близько половини площі сільськогосподарських угідь країни зазнає від'ємного впливу ерозії, дефляції, підтоплення. Тому охороні решток природних лісів та боротьбі з цими стихійними процесами приділяється постійна увага.

В Угорській республіці досить розгалужена гідромережа, загальна довжина якої становить близько 2600 км. Найбільші ріки - Дунай і Тиса, що бере початок у Закарпатті. Довжина Дунаю на території республіки становить 410 км, а Тиси - 557 км. Однак 96 % ресурсів поверхневих вод поступає в Угорщину з-за кордону. Тому охорона захисних лісів у басейнах згаданих рік, регулювання їх стоку, охорона прилеглих земель від повеней, раціональне використання водних ресурсів - важливі природоохоронні завдання. Для оптимізації екологічної ситуації у басейні Тиси угорські та українські вчені виконують дослідження за спільною програмою.

Питанням охорони природи в Угорщині приділялась увага вже з середини минулого століття. Ще в 1876 р. Угорське карпатське товариство взяло під охорону ботанічний резерват Кветніца у Великій долині, розташованій у Високих Татрах. У 1879 р. був виданий прогресивний на той час закон про ліси. В 1894 р. створено Угорський орнітологічний центр, діяльність якого мала важливе значення для охорони орнітофауни. Його заслугою було те, що вже в 1901 р. в законодавчому порядку взято під охорону 132 види птахів. Після першої світової війни в країні активізується природоохоронна діяльність. В 1935 р. видано перший закон про охорону природних угідь, який забезпечував збереження цінних для науки й народного господарства ландшафтів і властивих їм рідкісних видів рослин і тварин.

Після другої світової війни при сприятливих умовах для вирішення природоохоронних завдань на державному рівні в 1951 р. створений орнітологічний резерват Кіш Балатон (Малий Балатон). В 1972 р. уряд постановив організувати в країні мережу національних парків і вже в 1973 р. в Ольфельді створений відомий в Середній Європі степовий національний парк Гортобадь (52 тис. га). Мережа парків поступово розширюється, в - 1975 р. організовано національний парк Кішкуншаг (30,6 тис. га), в 1976 р.- Бюкк (38,5 тис. га), в 1986 р.- Агтелек (19,6 тис. га). Останні два парки розташовані в Угорських Карпатах.

В 1976 р. угорський парламент прийняв комплексний закон про охорону навколишнього середовища, який забезпечує правове регулювання взаємодії людини з компонентами природного середовища з метою поліпшення життєвих умов. Цей закон регламентує використання природних ресурсів і являє собою юридичну основу планомірної оптимізації життєвого середовища. В 1982 р. видано спеціальний закон про охорону рідкісних видів флори і фауни та унікальних природних екосистем, цінних у науково-природничому і народногосподарському відношеннях.

У республіці приділяється належна увага організації мережі природоохоронних територій. Державний природно-заповідний фонд включає п'ять категорій: національні парки (Nemzeti park), біосферні заповідники (Bioszferumi rezervatio), охоронні ландшафтні райони (Tajvedeimi korzet), природоохоронні території (Termezetvedelmi terulet), пам'ятки природи (Termeszeti emlek) і охоронні об'єкти (Vedett targy). Перші три категорії мають республіканське, останні дві - місцеве значення.

За станом на 1987 р. загальна площа природно-заповідного фонду країни становила 5360 км2, тобто 5,1 % її території. Площа чотирьох національних парків зараз дорівнює 141 765 га, 31 охоронного ландшафтного району - 332 348 га, 100 природоохоронних територій - 26 460 га, 779 пам'яток природи - 35 847 га.

Угорщина - одна із найменш заліснених країн нашого континенту. Тільки 17 % її поверхні покривають ліси, переважно широколистяні, 6,6 млн га землі зайнято сільськогосподарськими культурами. В республіці велика увага приділяється вирощуванню швидкорослих деревних порід - акації, гібридних сортів тополі, верб тощо.

Завдяки сприятливим екологічним умовам флора і фауна Угорщини відзначається багатством і видовою різноманітністю. В республіці нараховується 2150 видів судинних рослин і близько 30 тис. видів безхребетних і хребетних тварин. У природоохоронному відношенні особливий інтерес становлять ендемічні і реліктові таксони, середземноморські і балканські види, види на межі ареалу. За станом на 1982 р. в Угорщині взято під охорону 340 видів вищих рослин, 19 видів зникло, а статус 26 таксонів поки що невідомий. Найбільша кількість рідкісних монтанних видів зосереджена в Угорських Карпатах.

Досить критичний стан з охороною диких тварин. У республіці законом передбачена охорона 414 видів хребетних і 153 видів безхребетних тварин. Серед хребетних охороняється 48 видів ссавців, 319 видів птахів та 18 видів риб.

Для вирішення практичних питань охорони природи в 1978 р. в країні створена державна установа по охороні середовища і природи (Orszagos Kornyezet es termeszetvedelmi hivatal (ДУОСП), якій підпорядковані обласні інспекції охорони навколишнього середовища і природи та дирекції національних парків. Науковими розробками по захисту природи займається створений в 1980 р. відомчий Інститут охорони навколишнього середовища (Kornyezetvedelmi intezet). Він працює під контролем і керівництвом ДУОСП і нараховує близько 200 штатних співробітників.

У 1981 р. прийнято спеціальний закон, який зобов'язує узгоджувати всі проекти індустріальних підприємств країни з комплексними екологічними експертизами при згаданих установах.

Разом з державними і науковими установами активну участь в охороні навколишнього середовища бере громадськість. До громадських організацій, що займаються вивченням і охороною природи, належать Угорське орнітологічне товариство, Угорське товариство друзів природи. Велику природоохоронну роботу здійснюють також громадські патрулі по охороні навколишнього середовища.

Угорщина бере активну участь в рамках РЕВ у вирішенні актуальних проблем охорони природи, а також в інших міжнародних акціях (Програма ЮНЕСКО "Людина і біосфера"), спрямованих на поліпшення життєвого середовища.

Україна. Територія республіки розташована в зоні контакту Центрально- і Східноєвропейської широколистяної, Східноєвропейської лісостепової, Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінцій і частково Гірсько-Кримської підпровінції, яка належить до Середземноморської лісової області. Площа республіки становить 603,7 тис. км2, населення 51,7 млн чоловік (1989 p.). Щільність населення на 1 км2 в середньому 85,6 чоловік, а у карпатському регіоні - понад 100 чоловік. Найбільший антропогенний прес на природні екосистеми тут спостерігається в гірських долинах та рівнинних, здавна освоєних ландшафтах.

У західній частині України розташований головний сектор Східно-карпатської дуги - Українські Карпати. їх довжина по північно-східній окраїні дорівнює 280 км, ширина коливається в межах 50 - 100 км. Площа Карпат разом з передгір'ями становить 3700 км2, тобто лише 6,1 % території УРСР. Однак для республіки, у якій переважають рівнинні степові та лісостепові ландшафти, вони являють собою особливо цікаву геоморфологічну структуру. Слід також відзначити виняткове екологічне, природоохоронне і рекреаційне значення цих гір.

Внаслідок багатовікового і часто надмірного використання природних ресурсів у структурі природних ландшафтів України відбулися істотні кількісні й якісні зміни, які від'ємно вплинули на екологічну стабільність навколишнього середовища. Тому питанням охорони природи приділялась увага вже на початку нашого тисячоліття. Так, у збірнику норм давньоруського права часів київського князя Ярослава Мудрого "Руській правді" встановлена відповідальність за незаконний відстріл бобрів та деяких рідкісних видів птахів. На території Київської Русі, зокрема у Володимир-Волинському князівстві, існували охоронні території типу заказників для відтворення поголів'я мисливської фауни. Збереження територіально значних лісових масивів здійснювалось і з стратегічних міркувань. У 1765 р. Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському, що мали оборонне значення. На початку нашого сторіччя до охорони природи залучається і громадськість. У 1910 р. в селі Хортиця (тепер Запорізька область) вчитель П. Ф. Бузук організував вперше в Російській імперії товариство "Охоронці природи". У 1911 р. професор ботаніки Харківського університету В. І. Талієв створив "Харківське товариство любителів природи", яке видавало спеціальний бюлетень природоохоронного змісту.

Після Жовтневої революції в 1919 р. був виданий декрет Ради народних комісарів УРСР про організацію в Херсонській" області на базі приватного маєтку Фельц-Фейна народного заповідного парку Асканія-Нова. В 1921 р. в околицях Києва створено заповідник Конча-Заспа, а в 1923 р. поблизу Канева - лісостеповий заповідник ім. Т. Г. Шевченка. У 1926 р. у степовій зоні України були взяті під охорону заповідники місцевого значення - Хомутовський степ, Кам'яні Могили, Білосарайська коса. Для охорони перелітних птахів у 1927 р. створено Чорноморський заповідник, що має міжнародне значення. На його базі в 1984 р. організовано біосферний заповідник.

Оскільки площа заповідників постійно розширювалась, у 1940 р. при Раді Народних Комісарів УРСР створюється Управління по заповідниках і зоопарках. У тому ж році уряд виніс постанову про організацію в Івано-Франківській (до 1962 р.- Станіславській) області двох великих державних заповідників - Чорногора (68 тис. га) і Горгани (50 тис. га). Однак події другої світової війни перешкодили реалізації даного проекту.

Після Великої Вітчизняної війни в республіці активізується природоохоронна діяльність. Для координації науково-дослідних робіт в 1956 р. при Президії АН УРСР створено Комісію по охороні природи. У 1960 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про охорону природи, а в 1967 р. створено Державний комітет охорони природи УРСР. В ці роки в республіці розширюється мережа заповідних територій. У 1968 р. організовано Карпатський, Поліський, Канівський та Луганський заповідники, а в 1972 р.- Ялтинський та Мис Март'ян у Криму.

Екологічні умови України сприяли формуванню на її території багатої флори. Спонтанна флора нараховує 4523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, 1 тис. видів лишайників, понад 4 тис. видів водоростей. В республіці відомо близько 15 тис. видів грибів і слизовиків (Голубець, Заверуха, 1987). Серед судинних рослин нараховується понад 500 видів ендеміків і субендеміків. Найбільш багатою і оригінальною флорою відзначаються гірські райони - Крим, Карпати, Кременецькі гори. Так, в Українських Карпатах зростає 2012 видів аборигенних рослин, у тому числі понад 80 ендемів і субендемів різних рангів. В Криму з 2220 видів понад 240 ендемічних.

Таким же багатством і видовою різноманітністю відзначається тваринний світ республіки, що нараховує 44 800 видів (включаючи акваторії Чорного та Азовського морів). З них хребетних - 694 види, в тому числі ссавців 101 вид, птахів - 344, рептилій - 20, земноводних - 17, риб - понад 200, інших - 12 видів (Маркевич, 1980). У минулому багато видів аборигенної фауни - тур, кулан, тарпан, . зубр, білка-летяга, сайгак та інші безповоротно зникли.

В 1980 р. була видана "Червона книга - Української РСР", в яку включено 151 вид судинних рослин і 85 видів та підвидів тварин. Зараз готується нове її видання, в якому буде понад 430 видів судинних рослин, 56 мохів, 53 лишайники, 58 видів грибів та понад 100 видів і підвидів тварин. Відзначимо, що в нове видання "Червоної книги СРСР" (1985) включено 635 видів вищих і 49 видів нижчих рослин, а також 216 видів хребетних та 234 види безхребетних тварин.

Поряд з видовою охороною флори і фауни велика увага приділяється на Україні охороні лісів. Адже 34 % території республіки займає лісостепова зона, де лісистість становить 12,5 %, степова зона займає 40 %, де лісистість становить лише 3 %. Вся лісопокрита

площа УРСР дорівнює 8588 тис. га, а загальна лісистість - 14,2 %. Отже, Україна - одна з найменш заліснених країн у Середній Європі. Тому збільшення лісистості є важливою екологічною проблемою. За радянський період у республіці створено 438 000 га полезахисних смуг, що мають надзвичайно важливе екологічне значення для підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Україну, де в 1843 р. вперше створено у степовій зоні Велико-Анадольський лісовий масив, цілком слушно вважають колискою степового лісорозведення.

Для охорони генофонду флори і фауни та унікальних у біогеографічному відношенні екосистем організована широка мережа заповідних територій. Державний природно-заповідний фонд республіки включає сім категорій заповідних об'єктів, а саме: 14 державних заповідників (у тому числі два біосферних) (площа 152,2 тис. га, 0,25 % території республіки); три природних національних парки (123,2 тис. га, 0,22 %); 1105 державних заказників (425 тис. га, 0,71 %); 2822 державні пам'ятки природи.(15,5 тис. га, 0,03 %); 293 державних заповідних урочища або резервати природи (35,6 тис. га, 0,06 %); 29 державних ботанічних садів, дендрологічних парків і шість зоологічних парків (3,3 тис. га, 0,01 %); 796 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (17,3 тис. га, 0,03 %). Всього природно-заповідний фонд республіки займає площу 772,1 тис. га, або 1,3 % її території. В цю площу не входять зелені зони навколо міст і санаторно-курортних комплексів та заказно-мисливські господарства. Найбільша кількість заповідних об'єктів зосереджена у Карпатах, де їх площа становить понад 3 % території регіону.

Державний природно-заповідний фонд являє собою заповідну екологічну (біогеоценотичну) систему, яка включає чотири підсистеми: природоохоронну та науково-дослідну (заповідники, резервати і пам'ятки природи); природоохоронну і рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва); природоохоронну і ресурсо-відновну (заказники природи); науково-дослідну і природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки). У зв'язку з зростаючими рекреаційними потребами населення у найближчому майбутньому планується істотно розширити мережу природних національних парків у республіці. Вже розроблено проект створення у Львівській області Бескидського національного парку на площі понад 80 тис. га.

Наукові дослідження по охороні природи проводять Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного АН УРСР, Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена АН УРСР, Рада по вивченню продуктивних сил АН УРСР, Карпатський філіал науково-виробничого об'єднання "Ліс" та інші галузеві науково-дослідні інститути, географічні та біологічні факультети вищих учбових закладів. Координацію наукових досліджень здійснює Наукова рада по проблемах біосфери АН УРСР і її секції у наукових центрах Академії. Контроль за станом охорони навколишнього середовища здійснює Державний комітет по охороні природи при Раді Міністрів Української РСР, якому підпорядковані обласні державні комітети по охороні природи.

СРСР та Українська РСР беруть активну участь у міжнародних природоохоронних організаціях. Чотири радянські організації є членами Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів. СРСР підписав білатеральні угоди по охороні навколишнього середовища з країнами, на території яких розташовані Карпати, а також з США, Канадою, Францією, Фінляндією, Швецією та іншими державами. На Україні працює національний комітет по програмі ЮНЕСКО "Людина і біосфера". Починаючи з 1981 р. У РСР входить до складу керівників Програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП). Ряд наукових установ республіки успішно співпрацює у природоохоронних програмах РЕВ, у тому числі і по карпатському регіону.

Румунія. Це переважно гірська країна. Гірські і високогірські ландшафти займають 31 % території республіки, горбиста місцевість - 33 %, рівнинні ландшафти - 33 %. Решта площі приходиться на акваторії.

Територія Румунії - 237 502 км2, населення становить 23 млн чоловік. Його щільність досить висока - 98 чоловік на 1 км2, що свідчить про значний антропогенний вплив на природні ландшафти, зокрема, в здавна заселених і окультурених регіонах, до яких належать і Карпати.

На території Румунії розташована значна частина Східних Карпат та величезна дуга Південних Карпат протяжністю близько 500 км. У Південних Карпатах знаходиться найвища вершина республіки - Молдовеану (2543 м). В Румунських Карпатах беруть початок численні ліві притоки найбільшої на нашому континенті ріки Дунай, що протікає по південному кордоні країни на віддалі 1075 км. Загальний середній річний стік румунських рік становить 38 млрд кубічних метрів води (без Дуная).

Румунія багата на запаси прісної води. На її території є понад 3500, правда невеликих, озер, розташованих здебільшого в горах. Вони цінні у ландшафтно-естетичному, а деякі і в рекреаційному відношенні і підлягають дбайливій охороні.

Незважаючи на гірський характер ландшафтів лісистість у країні невисока - 26 %, тому що протягом тривалого агрокультурного періоду ліси були знищені. Зараз основні лісові масиви зосереджені в Карпатах, де в гумідних та евгумідних кліматичних умовах виконують важливу грунто- і водозахисну функцію.

В історичному розвитку природоохоронної концепції в Румунії можна вичленувати кілька послідовних етапів. Ще в 1907 р. П. Антонеску обгрунтував потребу прийняття спеціального закону про охорону унікальних природних ландшафтів та пам'яток природи. Напередодні першої світової війни біологи запропонували взяти під охорону види тварин та рослин, що знаходяться під загрозою знищення. З метою розвитку туризму в країні у 1920 р. був заснований туристичний клуб, перейменований згодом у "Товариство туризму й охорони природи". В 1922 р. створюється нове добровільне природоохоронне товариство "Гірське братство".

Під впливом прогресивних природоохоронних ідей, які в 30-ті роки поширились у Середній Європі, в Румунії активізується діяльність по охороні природи і збереженню унікальних природних ландшафтів. У 1930 р. прийнято перший закон про охорону природи і відповідно до його основних положень при Міністерстві сільського господарства створюється спеціальна комісія по пам'ятках природи.

Румунські ботаніки, зоологи, географи продовжують успішно вивчати цікаві у біогеографічному відношенні природні об'єкти в карпатському та інших регіонах країни і обґрунтовують необхідність їх охорони. У 1932 р. в масиві гори Петросул (2305 м) створюється комплексний однойменний природний резерват на площі 3068 га. В цьому ж році організовано резерват Домуглед. В 1935 р. в західній частині Південних Карпат організовано перший в країні національний парк Ретезат (Retezat) на площі 20 тис. га.

Нові можливості для розширення програми в галузі охорони природи і навколишнього середовища з'явилися після другої світової війни. Вже у 1950 р. уряд приймає закон про охорону пам'яток природи, який у 1954 р. був істотно доповнений. Одночасно при Румунській Академії наук створюється спеціальна комісія по охороні природи. У 1955 р. вона почала видавати науковий журнал "Ocrotirea naturii" (Охорона природи), що користується великою популярністю в країні та за кордоном. У 1973 р. уряд видає комплексний закон про охорону навколишнього середовища, який дозволив значно поліпшити організаційну структуру в цій галузі. У 1979 р. ЮНЕСКО затвердило на території Румунії три біосферних заповідники.

Серед країн, на території яких розташовані Карпати, Румунія відзначається найбільшим флористичним багатством. її флора нараховує 3600 видів судинних рослин. У Румунії 46 ендемів і 104 інших види, що знаходяться під загрозою, включені у Список рідкісних рослин Європи. У країні приділяється належна увага індивідуальній охороні флори і фауни. Вчені почали складати реєстр зникаючих видів.

У 1984 р. Д. Мунтеану опублікував Червоний список 86 раритетних видів птахів, що потребують охорони. Цей список включає шість категорій: види, яким загрожує небезпека зникнення (26 таксонів); види, що знаходяться під загрозою (20); зникаючі види (14); потенціально вразливі види (26); види, що добре розмножуються (4); рідкісні мігруючі і ті, що прилітають на зиму (6).

Незважаючи на інтенсивне освоєння ландшафтів в Румунії на значній території збереглись особливо цінні як у національному, так і в міжнародному аспектах природні екосистеми. Тому їх охороні приділяється значна увага. У природно-заповідному фонді республіки затверджені такі категорії охоронних територій: національний парк, природний парк, комплексні (інтегральні) та часткові природні резервати, пам'ятки природи. В Карпатському регіоні розташовані національний парк Ретезат (2100 га), частковий резерват Петросул Маре (3068 га), на базі яких функціонують біосферні заповідники, часткові резервати Домуглед (1132 га), Бучедж (6700 га) та ін. Всього в країні понад 420 природних резерватів. Природоохоронна характеристика найбільш важливих заповідних територій викладена у спеціальних публікаціях (Horeanu, Gorgan, 1980; Seghedin, 1983; Pasen, Negrutin, 1984 та ін.).

Теоретичні і практичні питання охорони природи і її ресурсів розробляються в Інституті біологічних наук Румунської Академії наук, а також у наукових секціях - орнітологічній, ентомологічній, секції охорони ландшафтів та ін. Ці секції періодично організовують наукові конференції та симпозіуми.

Організаційними природоохоронними питаннями займаються Державна рада по охороні навколишнього середовища при Раді Міністрів Румунії, Комісія по охороні пам'яток природи Румунської Академії наук (вона має три філіали у містах Клуж-Напока, Крайова і Ясси).

Румунія веде співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища з ЮНЕСКО (основним чином по програмі МАБ), ЮНЕП, РЕВ. Вона член Міжнародної Ради охорони птахів, Європейської Федерації національних та природних парків, ряду інших міжнародних організацій, що займаються питаннями охорони природи та природних ресурсів.

Джерело: Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. - Львів: Світ, 1991. - 248 с. (подані матеріали можливо використовувати лише для ознайомлення. Шукайте книжку у книжковиз магазинах)

Передмова
1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат
Західні Карпати
Східні Карпати
Південні Карпати
2. Історія та організаційна структура охорони природи в Карпатах
2.1. Історичний огляд природоохоронних заходів
2.2. Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати
3. Наукове визначення різних типів заповідних екосистем
4. Екосистеми Карпат
4.1. Чехо-словацькі Карпати
Татранський національний парк (ТАНАП)
Пієнінський національний парк
Національний парк Низькі Татри
Національний парк Мала Фатра
Охоронна ландшафтна область "Бескиди"
Охоронна ландшафтна область Малі Карпати
Охоронна ландшафтна область Білі Карпати
Охоронна ландшафтна область Велика Фатра
Охоронна ландшафтна область Гірська Орава
Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я
Охоронна ландшафтна область Муранська Планина
Охоронна ландшафтна область Поляна
Охоронна ландшафтна область Словацький рай
Охоронна ландшафтна область Вигорлат
Охоронна ландшафтна область Східні Карпати
4.2. Польські Карпати
Баб'є-Гурський біосферний заповідник
Татранський національний парк
Горчанський національний парк
Пієнінський національний парк
Бещадський національний парк
Інші охоронні території
4.3. Угорські Карпати
Бюккський національний парк
Агтелекський біосферний заповідник
Рослинність
Голлокейський ландшафтоохоронний район
Лазберцький ландшафтоохоронний район
Берженьський ландшафтоохоронний район
Земпленський ландшафтоохоронний район
Природні резервати державного значення
Токайсько-Бодрогзугський ландшафтоохоронний район
4.4. Українські Карпати
Угольсько-Широколужанський заповідний масив
Хустський заповідний масив "ДОЛИНА НАРЦИСІВ"
Карпатський національний парк
Національний парк "Синевир"
Інші важливіші природоохоронні території
Національний парк "Українські Бескиди"
4.5. Румунські Карпати
Біосферний заповідник Ретезат
Бучеджські гори і природні резервати на їх території
5. Міжнародний біосферний заповідник у Бескидах (проект) та його значення для природоохоронного співробітництва
6. Поліфункцюнальне значення заповідних екосистем та оптимізація їхнього охоронного режиму
Післямова













ФОТО ЦІНИ КОТЕДЖІ



Басейн Золота Підкова (Золотая Подкова)

Фотографії туристичної бази Золота Підкова


Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові Альтанки туристичної бази Золота Підкова Ресторан туристичної бази Золота Підкова Дозвілля туристичної бази Золота Підкова Ціни туристичної бази Золота Підкова Контакти туристичної бази Золота Підкова Котеджі туристичної бази Золота Підкова