Котеджі Золотої Підкови

Деревяний будинок 11 бази Золота Підкова
Деревяний будинок 12 бази Золота Підкова


Альтанки Золотої Підкови


Наша адреса:

Закарпатська область,
Ужгородський район,
с. Андріївка,

[email protected]
Схема местонахождения


 


Наші партнёри:








Національний парк Синевир

Національний парк Синевир. Розташований у Привододільних Горганах, своєрідному у ландшафтно-географічному та популярному в рекреаційному відношенні гірському районі Закарпаття. Тут на висоті 989 м знаходиться найбільше в Українських Карпатах Синевирське озеро, назване народом "морським оком". З метою раціонального використання рекреаційних ресурсів у 1974 р. навколо нього був створений на площі 1000 га Синевирський ландшафтний заказник республіканського значення. Та згодом виявилось, що він не може задовольнити зростаючі рекреаційні потреби населення. Тому в 1989 р. у цій місцевості на площі 40,4 тис. га організований перший в Закарпатті національний парк.

Географічне положення. Територія парку охоплює південні мегасхили західної частини Привододільних Горган. Вона включає типові горганські ландшафти, що розташовані з півночі на південь, на віддалі більше 30 км, а з заходу на схід - на віддалі 20 км.

Геологічна та геоморфологічна будова. Парк знаходиться в межах Силезької (Кросненської) тектонічної зони. У верхній течії ріки Ріка відслонені найстарші відклади (нижня крейда), представлені мергелями і мергелевидними аргілітами. Палеогенові відклади складені переважно породами олігоцену. Наймолодші четвертинні відклади на території парку - флювіогляціальні, вони утворюють конуси виносу на схилах долин та окремі ділянки річкових терас.

Парк знаходиться в районі середньовисотних хребтів і гірських груп Привододільних Горган Вододільно-Верховинської області. В районі водні артерії - Теребля і Ріка - своїми верхів'ями змістили глибоко на північний схід частину вододілу. Для південного мегасхилу Вододільного хребта характерними є відроги та гірські групи, такі, як Негровець (1712 м), Канч (1576 м) та ін. Різке вертикальне розчленування місцевості, глибокі поперечні долини, гострі форми гребенів і вершин, численні їх відроги, кам'яні розсипища - характерні ознаки району.

Грунти. Під буковими і змішаними хвойно-буковими лісами до висоти 1000-1100 м переважають середньопотужні світло-бурі слабокислі грунти, а вище під хвойними деревостанами - менш потужні кислі бурі і темно-бурі грунти. У криволіссі утворились малопотужні торф'янисто-підзолисті грунти, а під лучною рослинністю - гірсько-лучні дерново-буроземні грунти різної потужності. Для горганських скелетних розсипищ "греготів" характерна ініціальна стадія грунтотворчого процесу.

Водна мережа й озера. Головна водна артерія парку - ріка Теребля, що бере початок у його північній частині, протікає через весь масив. У верхів'ї правими її притоками є Красний, Синевірський, Стенешур, Студений, Толчка, а лівими - Розтока, Канчівський, Ясеновець, Негровець, Герсовець, Сухар, Красовець та річка Озерянка з притоками Дубелянка, Песья, Яворовець. Різке коливання стоку води у водних артеріях пов'язане не лише з синоптичними процесами (велика кількість опадів), але й з особливостями підстилаючої поверхні, крутизною схилів, малопотужним ґрунтовим покривом, слабою водопроникливістю гірських порід. Все це у комплексі зумовлює швидкий і масовий стік води в ріки під час великих опадів та раптового сніготанення. У руслах деяких гірських потоків бувають іноді водокам'яні та грязе-кам'яні селі.

У верхів'ї Тереблі розташована головна ландшафтна особливість парку - мальовниче Синевирське озеро. Площа його водного дзеркала коливається протягом року і в середньому становить 4,4 га, глибина - 16-17 м, в окремих місцях -21 м. Озеро завального типу, живиться водою кількох гірських струмків. Вихід води з нього перегородив старий гірський завал, що міг статися ще в дольодовиковий період. З його підніжжя просочується невеликий Синевирський потік.

В урочищі Гропа на висоті 900 м розташоване ще одне невелике озеро Озірце, його площа 1,2 га, глибина 9,5 м. Завдяки оригінальній болотній флорі і рослинності воно цікаве в ботаніко-географічному відношенні.

Гірський ландшафт парку урізноманітнює мальовниче штучне водосховище на річці Озерянці, води якого ще з кінця минулого сторіччя використовувалися для сплаву лісу.

Кліматичні умови. Територія парку розташована в чотирьох кліматичних зонах - помірній, прохолодній, помірно-холодній та холодній. У Синевирській Поляні (772 м) середня температура липня 14,4°С, січня - мінус 5,9°С, а середньорічна -4,7°С. Річна кількість опадів 1321 мм. Найбільш дощові літні місяці, протягом яких випадає близько 35-37% річної суми опадів. Зима в районі холодна, триває чотири місяці. У січні і лютому абсолютний мінімум може опускатись до мінус 30 °С. Звичайно зима багатосніжна, висота снігового покриву вище 50 см, його тривалість 100-110 днів. Зимові місяці сприятливі для лижного спорту, але для цього потрібно впорядкувати лижні траси.

Рослинні ступені. За ценотичною структурою рослинних ступенів Синевирський парк подібний до Карпатського. В межах висот 450- 700 м, у теплішій частині парку в околицях Міжгір'я, сформований PC букових лісів (Fagetum sylvaticae) з домішкою хвойних порід. В його трав'яному покриві багато типових бореальних видів.

Вище, до висоти 900 м, поширені змішані смереково-ялицево-букові та смереково-буково-ялицеві ліси (Piceeto-Abieto-Fagetum, Piceeto-Fageto-Abietum). В міру похолодання, в межах висот 900- 1100 м сформовані буково-ялицево-смерекові та ялицево-буково-смерекові ліси (Fageto-Abieto-Piceetum, Abieto-Fageto-Piceetum). Монодомінантні смеречини поширені між гіпсометричними рівнями 1100-1500 м. Вище, в умовах холодного клімату і короткого вегетаційного періоду (90 днів), переважає криволісся з сосни гірської, рідше душекії зеленої і яловцю сибірського та субальпійські луки.

Флора. Флора Горган бідніша, ніж у суміжних районах - Чорногорі чи Бескидах - і нараховує 1043 види (Берко, 1967). Це можна пояснити обмеженою площею високогір'я, суворим кліматом та наявністю бідних грунтів. Тому флора національного парку теж не відзначається якоюсь ботаніко-географічною особливістю. Найцікавіший ботанічний резерват "Глуханя" (23 га), створений для охорони найбільшого в Горганах верхового сфагнового болота. Тут ростуть такі рідкісні болотні види, як лікоподіелла заплавна (Lycopodiella inundata), шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris), ринхоспора біла (Rhynchospora alba), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), журавлина дрібноплодна (Oxycoccus microcarpus), осоки - Буксбаума (Carex buxbaumii) і дрібноквіткова (С. pauciflora), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia). Таке ж цікаве у флористичному відношенні Озірце, де на торф'яному плавні, крім росички круглолистої, журавлини дрібноплідної, шейхцерії болотної, осоки дрібноквіткової, ростуть бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), зозулині сльози серцелисті (Listera cordata), карликова смерека (Picea abies).

Ряд рідкісних рослин поширено в паркових лісах - багаторядник Брауна (Polystichum braunii), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolius), листових сколопендровий (дуже рідко). На річкових терасах ростуть ендемічні та субендемічні види - крем'яник гарний (Telekia speciosa), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii). На гірських луках відмічені купальниця європейська (Trollius europaeus), траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), тирлич хрещатий (Gentiana cruciata), арніка гірська (Arnica montana), дзвоники пилчасті (Campanula serrata).

На скелястих розсипищах - греготах - поширені перестріч Гербіха (Melampyrum herbichii), жовтець платанолистий (Ranunculus platanif olius), а на полонинських луках - фіалка дакійська (Viola dacica).

Рослинність. Панівними у парку є лісові формації. Хоча експлуатація лісів тут велась здавна, на значній території ще збереглись корінні або близькі до них лісові фітоценози. Формація бучин не відзначається ценотичною різноманітністю, вона представлена бучинами зубницевою (Fagetum dentariosum) та безщитниковою (F. athyriosum). В рослинному ступені смереково-ялицево-букових лісів на висоті 900 м описане рідкісне для Карпат угруповання буково-ільмового явірника лунарієво-аденостилесового (Fageto-Ulmeto-Aceretum p. lunarioso-adenostylosum), що за флористичною класифікацією відноситься до асоціації Ulmeto-Aceretum Issler, 1926.

Вище змішаних хвойно-букових лісів, у більш холодному кліматі, співвідношення едифікаторів змінюється на користь смереки й ялиці, завдяки чому формуються змішані ліси з їх перевагою. Найбільш поширена тут буково-ялицева смеречина квасеницева (Fageto-Abieto-Piceetum oxalidosum). В субформаціях ялицевих смеречин вичленовані асоціації з домінуванням у трав'яному покриві щитника австрійського та шартрського (Abieto-Piceetum dryopteridosum austriacae, A.-P. dryopteridosum carthusianae).

Корінні смерекові ліси збереглись в олігомезотрофних умовах. Вони представлені смеречиною чорницевою і зеленомоховою (Piceetum myrtillosum, P. muscosum). На сильно кам'янистих і у сирих едатопах трапляються оліготрофні смеречини сфагнова та левкобрієва (Piceetum sphagnosum, P. leucobryosum).

На післялісових луках поширені кострицево-арнікові фітоценози (Festuceto-arnicosum montanae), що підлягають охороні.

Для високогір'я типовими є криволісся сосни гірської, рідше трапляються зарості душекії зеленої, приурочені до менш кам'янистих схилів.

Фауна. На території парку переважають види бореального зоогеографічного комплексу. У віддалених урочищах із великих ссавців поширені бурий ведмідь (Ursus arctos), вовк (Canis lupus), дика свиня (Sus scrofa), рись (Lynx lynx), куниці лісова та кам'яна (Martes martes, M. foina), видра (Lutra lutra)," борсук (Meles meles), горностай (Mustela erminea). Досить часто зустрічаються карпатський олень (Cervus elaphus carpathicus), козуля (Capeolus capeolus), білка (Sciurzus vulgaris carpathicus), норка європейська.

Багатий видовий склад орнітофауни. В глухих місцях у смерекових лісах та криволіссі гніздяться глухар (Tetrao urogallus rudolfi), тетерук (Lyrurus tetrix), рябчик (Tetrastes bonasia), часто трапляються великий яструб (Accipiter gentilis), канюк (Buteo buteo), пугач (Bubo bubo), довгохвоста неясить (Strix aluco), жовна (Dryocopus martius), різні види дятлів (Picus viridis, P. canus, Dendrocopos major), чикотень (Turdus pilaris subpilaris), біловолий дрізд (Turdus torquatus).

На торф'яні болота іноді залітають по долині Тереблі білий і чорний лелеки (Ciconia ciconia, C. nigra), а на Синевирське озеро зрідка дикі качки (Anas strepera).

Із класу земноводних слід згадати саламандру плямисту (Salamandra salamandra), тритонів карпатського і альпійського (Triturus montandoni, T. alpestris), ящірку прудку і живородячу (Lacerta agilis, L. vivipara), гадюку звичайну (Vipera berus). У гірських річках водяться форель (Salmo trutta morpha fario), харіус (Thymallus thymallus), гірська щипавка (Cobitis montana), голець (Phoxinus phoxinus).

Природоохоронне зонування. На території парку виділено чотири зони - заповідну (7 тис. га), захисну (20,1 тис. га), рекреаційну (5,0 тис. га) та агрогосподарську (8,3 тис. га). У природоохоронному відношенні найціннішими є заповідна та захисна зони. Зона заповідна (17,3% території) включає цінні в науково-природничому відношенні екосистеми (заказники, резервати і пам'ятки природи), в яких виключається господарська діяльність і дозволяються лише екологічно обгрунтовані заходи, необхідні для забезпечення їх нормального функціонування.

Половину території парку (49,8%) віднесено до захисної зони, екосистеми якої виконують важливу водо- і ґрунтозахисну та протилавинну функції. Ця зона має також природопізнавальне та обмежене туристичне значення.

Рекреаційна зона зараз впорядковується.

Наукове та народногосподарське значення. У ландшафтно-естетичному аспекті найціннішим об'єктом парку є Синевирське озеро, оточене ялицево-буково-смерековими фітоценозами пралісового характеру. У флористичному та ботаніко-географічному відношенні особливий інтерес становить найбільше в Закарпатті Негровецьке торфяне болото, цікаве для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності. На горі Гропа створений комплексний гідрологічний і ландшафтно-орнітологічний заказник республіканського значення (328,3 га). В ньому охороняються рештки смерекових пралісів, криволісся гірської сосни та душекії зеленої.

У Синевирському лісництві на базі водосховища створено іхтіологічний заказник (25 га), в якому розводять форель, харіусів та інші цінні породи риб.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Парк поки що не пристосований до повного туристичного і рекреаційного освоєння. Протягом року в ньому буває 60-80 тис. відвідувачів. За даними генерального плану розвитку, на його території рекреацією можуть займатись 280 тис. чоловік, у тому числі у літній період -180 тис. Проте навіть при такому навантаженні рекреаційні ресурси парку будуть використані лише на 65%.

Туристів приваблюють не лише оригінальні природні ландшафти Горган, але й цікаві культурні об'єкти. У Синевирській Поляні охороняється Покровська дерев'яна церква і дзвіниця - пам'ятка архітектури з XVIII-XIX ст., в с Негровець - Михайлівська дерев'яна церква з XVII ст. У будинку середньої школи в Колочаві створено музей чешського письменника Івана Ольбрахта, який вивчав тут побут горян, збираючи матеріал для соціального роману "Микола Шугай - розбійник", перекладеного на багато європейських мов. У Міжгір'ї народився і жив український поет Василь Гренджа-Донський.

Територія цікава для дослідження історії лісового господарства та лісоексплуатації. У верхів'ї Тереблі ще в XIX ст. було побудовано для лісосплаву п'ять гребель (клаузур). З них на р. Озерянці збереглася найбільша в Українських Карпатах гребля з водосховищем. На її базі створено оригінальний музей сплаву лісу - єдиний не лише в СРСР, а й у Середній Європі взагалі.

Природні екосистеми парку мають певне учбове значення. В с Колочаві розташована учбова база біологічного факультету Ужгородського університету.

Антропогенний вплив. Найбільш істотні антропогенні зміни зв'язані з експлуатацією лісів. Як і в інших районах Карпат, у парку на місці мішаних деревостанів, створювались біологічно нестійкі монокультури смереки, які часто терплять від несприятливих стихійних явищ. Так, протягом 17-19 грудня 1989 р. було пошкоджено катастрофічним вітровалом і буреломом понад 400 тис. м3 деревини. Тому одним із важливих природоохоронних завдань є поліпшення екологічної стабільності лісів та підвищення їх захисних функцій у цій гумідній зоні.

Національний парк "Синевир". Розташований у Привододільних Горганах, своєрідному у ландшафтно-географічному та популярному в рекреаційному відношенні гірському районі Закарпаття. Тут на висоті 989 м знаходиться найбільше в Українських Карпатах Синевирське озеро, назване народом "морським оком". З метою раціонального використання рекреаційних ресурсів у 1974 р. навколо нього був створений на площі 1000 га Синевирський ландшафтний заказник республіканського значення. Та згодом виявилось, що він не може задовольнити зростаючі рекреаційні потреби населення. Тому в 1989 р. у цій місцевості на площі 40,4 тис. га організований перший в Закарпатті національний парк.

Географічне положення. Територія парку охоплює південні мегасхили західної частини Привододільних Горган. Вона включає типові горганські ландшафти, що розташовані з півночі на південь, на віддалі більше 30 км, а з заходу на схід - на віддалі 20 км.

Геологічна та геоморфологічна будова. Парк знаходиться в межах Силезької (Кросненської) тектонічної зони. У верхній течії ріки Ріка відслонені найстарші відклади (нижня крейда), представлені мергелями і мергелевидними аргілітами. Палеогенові відклади складені переважно породами олігоцену. Наймолодші четвертинні відклади на території парку - флювіогляціальні, вони утворюють конуси виносу на схилах долин та окремі ділянки річкових терас.

Парк знаходиться в районі середньовисотних хребтів і гірських груп Привододільних Горган Вододільно-Верховинської області. В районі водні артерії - Теребля і Ріка - своїми верхів'ями змістили глибоко на північний схід частину вододілу. Для південного мегасхилу Вододільного хребта характерними є відроги та гірські групи, такі, як Негровець (1712 м), Канч (1576 м) та ін. Різке вертикальне розчленування місцевості, глибокі поперечні долини, гострі форми гребенів і вершин, численні їх відроги, кам'яні розсипища - характерні ознаки району.

Грунти. Під буковими і змішаними хвойно-буковими лісами до висоти 1000-1100 м переважають середньопотужні світло-бурі слабокислі грунти, а вище під хвойними деревостанами - менш потужні кислі бурі і темно-бурі грунти. У криволіссі утворились малопотужні торф'янисто-підзолисті грунти, а під лучною рослинністю - гірсько-лучні дерново-буроземні грунти різної потужності. Для горганських скелетних розсипищ "греготів" характерна ініціальна стадія грунтотворчого процесу.

Водна мережа й озера. Головна водна артерія парку - ріка Теребля, що бере початок у його північній частині, протікає через весь масив. У верхів'ї правими її притоками є Красний, Синевірський, Стенешур, Студений, Толчка, а лівими - Розтока, Канчівський, Ясеновець, Негровець, Герсовець, Сухар, Красовець та річка Озерянка з притоками Дубелянка, Песья, Яворовець. Різке коливання стоку води у водних артеріях пов'язане не лише з синоптичними процесами (велика кількість опадів), але й з особливостями підстилаючої поверхні, крутизною схилів, малопотужним ґрунтовим покривом, слабою водопроникливістю гірських порід. Все це у комплексі зумовлює швидкий і масовий стік води в ріки під час великих опадів та раптового сніготанення. У руслах деяких гірських потоків бувають іноді водокам'яні та грязе-кам'яні селі.

У верхів'ї Тереблі розташована головна ландшафтна особливість парку - мальовниче Синевирське озеро. Площа його водного дзеркала коливається протягом року і в середньому становить 4,4 га, глибина - 16-17 м, в окремих місцях -21 м. Озеро завального типу, живиться водою кількох гірських струмків. Вихід води з нього перегородив старий гірський завал, що міг статися ще в дольодовиковий період. З його підніжжя просочується невеликий Синевирський потік.

В урочищі Гропа на висоті 900 м розташоване ще одне невелике озеро Озірце, його площа 1,2 га, глибина 9,5 м. Завдяки оригінальній болотній флорі і рослинності воно цікаве в ботаніко-географічному відношенні.

Гірський ландшафт парку урізноманітнює мальовниче штучне водосховище на річці Озерянці, води якого ще з кінця минулого сторіччя використовувалися для сплаву лісу.

Кліматичні умови. Територія парку розташована в чотирьох кліматичних зонах - помірній, прохолодній, помірно-холодній та холодній. У Синевирській Поляні (772 м) середня температура липня 14,4°С, січня - мінус 5,9°С, а середньорічна -4,7°С. Річна кількість опадів 1321 мм. Найбільш дощові літні місяці, протягом яких випадає близько 35-37% річної суми опадів. Зима в районі холодна, триває чотири місяці. У січні і лютому абсолютний мінімум може опускатись до мінус 30 °С. Звичайно зима багатосніжна, висота снігового покриву вище 50 см, його тривалість 100-110 днів. Зимові місяці сприятливі для лижного спорту, але для цього потрібно впорядкувати лижні траси.

Рослинні ступені. За ценотичною структурою рослинних ступенів Синевирський парк подібний до Карпатського. В межах висот 450- 700 м, у теплішій частині парку в околицях Міжгір'я, сформований PC букових лісів (Fagetum sylvaticae) з домішкою хвойних порід. В його трав'яному покриві багато типових бореальних видів.

Вище, до висоти 900 м, поширені змішані смереково-ялицево-букові та смереково-буково-ялицеві ліси (Piceeto-Abieto-Fagetum, Piceeto-Fageto-Abietum). В міру похолодання, в межах висот 900- 1100 м сформовані буково-ялицево-смерекові та ялицево-буково-смерекові ліси (Fageto-Abieto-Piceetum, Abieto-Fageto-Piceetum). Монодомінантні смеречини поширені між гіпсометричними рівнями 1100-1500 м. Вище, в умовах холодного клімату і короткого вегетаційного періоду (90 днів), переважає криволісся з сосни гірської, рідше душекії зеленої і яловцю сибірського та субальпійські луки.

Флора. Флора Горган бідніша, ніж у суміжних районах - Чорногорі чи Бескидах - і нараховує 1043 види (Берко, 1967). Це можна пояснити обмеженою площею високогір'я, суворим кліматом та наявністю бідних грунтів. Тому флора національного парку теж не відзначається якоюсь ботаніко-географічною особливістю. Найцікавіший ботанічний резерват "Глуханя" (23 га), створений для охорони найбільшого в Горганах верхового сфагнового болота. Тут ростуть такі рідкісні болотні види, як лікоподіелла заплавна (Lycopodiella inundata), шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris), ринхоспора біла (Rhynchospora alba), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), журавлина дрібноплодна (Oxycoccus microcarpus), осоки - Буксбаума (Carex buxbaumii) і дрібноквіткова (С. pauciflora), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia). Таке ж цікаве у флористичному відношенні Озірце, де на торф'яному плавні, крім росички круглолистої, журавлини дрібноплідної, шейхцерії болотної, осоки дрібноквіткової, ростуть бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), зозулині сльози серцелисті (Listera cordata), карликова смерека (Picea abies).

Ряд рідкісних рослин поширено в паркових лісах - багаторядник Брауна (Polystichum braunii), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolius), листових сколопендровий (дуже рідко). На річкових терасах ростуть ендемічні та субендемічні види - крем'яник гарний (Telekia speciosa), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii). На гірських луках відмічені купальниця європейська (Trollius europaeus), траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), тирлич хрещатий (Gentiana cruciata), арніка гірська (Arnica montana), дзвоники пилчасті (Campanula serrata).

На скелястих розсипищах - греготах - поширені перестріч Гербіха (Melampyrum herbichii), жовтець платанолистий (Ranunculus platanif olius), а на полонинських луках - фіалка дакійська (Viola dacica).

Рослинність. Панівними у парку є лісові формації. Хоча експлуатація лісів тут велась здавна, на значній території ще збереглись корінні або близькі до них лісові фітоценози. Формація бучин не відзначається ценотичною різноманітністю, вона представлена бучинами зубницевою (Fagetum dentariosum) та безщитниковою (F. athyriosum). В рослинному ступені смереково-ялицево-букових лісів на висоті 900 м описане рідкісне для Карпат угруповання буково-ільмового явірника лунарієво-аденостилесового (Fageto-Ulmeto-Aceretum p. lunarioso-adenostylosum), що за флористичною класифікацією відноситься до асоціації Ulmeto-Aceretum Issler, 1926.

Вище змішаних хвойно-букових лісів, у більш холодному кліматі, співвідношення едифікаторів змінюється на користь смереки й ялиці, завдяки чому формуються змішані ліси з їх перевагою. Найбільш поширена тут буково-ялицева смеречина квасеницева (Fageto-Abieto-Piceetum oxalidosum). В субформаціях ялицевих смеречин вичленовані асоціації з домінуванням у трав'яному покриві щитника австрійського та шартрського (Abieto-Piceetum dryopteridosum austriacae, A.-P. dryopteridosum carthusianae).

Корінні смерекові ліси збереглись в олігомезотрофних умовах. Вони представлені смеречиною чорницевою і зеленомоховою (Piceetum myrtillosum, P. muscosum). На сильно кам'янистих і у сирих едатопах трапляються оліготрофні смеречини сфагнова та левкобрієва (Piceetum sphagnosum, P. leucobryosum).

На післялісових луках поширені кострицево-арнікові фітоценози (Festuceto-arnicosum montanae), що підлягають охороні.

Для високогір'я типовими є криволісся сосни гірської, рідше трапляються зарості душекії зеленої, приурочені до менш кам'янистих схилів.

Фауна. На території парку переважають види бореального зоогеографічного комплексу. У віддалених урочищах із великих ссавців поширені бурий ведмідь (Ursus arctos), вовк (Canis lupus), дика свиня (Sus scrofa), рись (Lynx lynx), куниці лісова та кам'яна (Martes martes, M. foina), видра (Lutra lutra)," борсук (Meles meles), горностай (Mustela erminea). Досить часто зустрічаються карпатський олень (Cervus elaphus carpathicus), козуля (Capeolus capeolus), білка (Sciurzus vulgaris carpathicus), норка європейська.

Багатий видовий склад орнітофауни. В глухих місцях у смерекових лісах та криволіссі гніздяться глухар (Tetrao urogallus rudolfi), тетерук (Lyrurus tetrix), рябчик (Tetrastes bonasia), часто трапляються великий яструб (Accipiter gentilis), канюк (Buteo buteo), пугач (Bubo bubo), довгохвоста неясить (Strix aluco), жовна (Dryocopus martius), різні види дятлів (Picus viridis, P. canus, Dendrocopos major), чикотень (Turdus pilaris subpilaris), біловолий дрізд (Turdus torquatus).

На торф'яні болота іноді залітають по долині Тереблі білий і чорний лелеки (Ciconia ciconia, C. nigra), а на Синевирське озеро зрідка дикі качки (Anas strepera).

Із класу земноводних слід згадати саламандру плямисту (Salamandra salamandra), тритонів карпатського і альпійського (Triturus montandoni, T. alpestris), ящірку прудку і живородячу (Lacerta agilis, L. vivipara), гадюку звичайну (Vipera berus). У гірських річках водяться форель (Salmo trutta morpha fario), харіус (Thymallus thymallus), гірська щипавка (Cobitis montana), голець (Phoxinus phoxinus).

Природоохоронне зонування. На території парку виділено чотири зони - заповідну (7 тис. га), захисну (20,1 тис. га), рекреаційну (5,0 тис. га) та агрогосподарську (8,3 тис. га). У природоохоронному відношенні найціннішими є заповідна та захисна зони. Зона заповідна (17,3% території) включає цінні в науково-природничому відношенні екосистеми (заказники, резервати і пам'ятки природи), в яких виключається господарська діяльність і дозволяються лише екологічно обгрунтовані заходи, необхідні для забезпечення їх нормального функціонування.

Половину території парку (49,8%) віднесено до захисної зони, екосистеми якої виконують важливу водо- і ґрунтозахисну та протилавинну функції. Ця зона має також природопізнавальне та обмежене туристичне значення.

Рекреаційна зона зараз впорядковується.

Наукове та народногосподарське значення. У ландшафтно-естетичному аспекті найціннішим об'єктом парку є Синевирське озеро, оточене ялицево-буково-смерековими фітоценозами пралісового характеру. У флористичному та ботаніко-географічному відношенні особливий інтерес становить найбільше в Закарпатті Негровецьке торфяне болото, цікаве для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності. На горі Гропа створений комплексний гідрологічний і ландшафтно-орнітологічний заказник республіканського значення (328,3 га). В ньому охороняються рештки смерекових пралісів, криволісся гірської сосни та душекії зеленої.

У Синевирському лісництві на базі водосховища створено іхтіологічний заказник (25 га), в якому розводять форель, харіусів та інші цінні породи риб.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Парк поки що не пристосований до повного туристичного і рекреаційного освоєння. Протягом року в ньому буває 60-80 тис. відвідувачів. За даними генерального плану розвитку, на його території рекреацією можуть займатись 280 тис. чоловік, у тому числі у літній період -180 тис. Проте навіть при такому навантаженні рекреаційні ресурси парку будуть використані лише на 65%.

Туристів приваблюють не лише оригінальні природні ландшафти Горган, але й цікаві культурні об'єкти. У Синевирській Поляні охороняється Покровська дерев'яна церква і дзвіниця - пам'ятка архітектури з XVIII-XIX ст., в с Негровець - Михайлівська дерев'яна церква з XVII ст. У будинку середньої школи в Колочаві створено музей чешського письменника Івана Ольбрахта, який вивчав тут побут горян, збираючи матеріал для соціального роману "Микола Шугай - розбійник", перекладеного на багато європейських мов. У Міжгір'ї народився і жив український поет Василь Гренджа-Донський.

Територія цікава для дослідження історії лісового господарства та лісоексплуатації. У верхів'ї Тереблі ще в XIX ст. було побудовано для лісосплаву п'ять гребель (клаузур). З них на р. Озерянці збереглася найбільша в Українських Карпатах гребля з водосховищем. На її базі створено оригінальний музей сплаву лісу - єдиний не лише в СРСР, а й у Середній Європі взагалі.

Природні екосистеми парку мають певне учбове значення. В с Колочаві розташована учбова база біологічного факультету Ужгородського університету.

Антропогенний вплив. Найбільш істотні антропогенні зміни зв'язані з експлуатацією лісів. Як і в інших районах Карпат, у парку на місці мішаних деревостанів, створювались біологічно нестійкі монокультури смереки, які часто терплять від несприятливих стихійних явищ. Так, протягом 17-19 грудня 1989 р. було пошкоджено катастрофічним вітровалом і буреломом понад 400 тис. м3 деревини. Тому одним із важливих природоохоронних завдань є поліпшення екологічної стабільності лісів та підвищення їх захисних функцій у цій гумідній зоні.

Джерело: Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. - Львів: Світ, 1991. - 248 с. (подані матеріали можливо використовувати лише для ознайомлення. Шукайте книжку у книжковиз магазинах)

Передмова
1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат
Західні Карпати
Східні Карпати
Південні Карпати
2. Історія та організаційна структура охорони природи в Карпатах
2.1. Історичний огляд природоохоронних заходів
2.2. Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати
3. Наукове визначення різних типів заповідних екосистем
4. Екосистеми Карпат
4.1. Чехо-словацькі Карпати
Татранський національний парк (ТАНАП)
Пієнінський національний парк
Національний парк Низькі Татри
Національний парк Мала Фатра
Охоронна ландшафтна область "Бескиди"
Охоронна ландшафтна область Малі Карпати
Охоронна ландшафтна область Білі Карпати
Охоронна ландшафтна область Велика Фатра
Охоронна ландшафтна область Гірська Орава
Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я
Охоронна ландшафтна область Муранська Планина
Охоронна ландшафтна область Поляна
Охоронна ландшафтна область Словацький рай
Охоронна ландшафтна область Вигорлат
Охоронна ландшафтна область Східні Карпати
4.2. Польські Карпати
Баб'є-Гурський біосферний заповідник
Татранський національний парк
Горчанський національний парк
Пієнінський національний парк
Бещадський національний парк
Інші охоронні території
4.3. Угорські Карпати
Бюккський національний парк
Агтелекський біосферний заповідник
Рослинність
Голлокейський ландшафтоохоронний район
Лазберцький ландшафтоохоронний район
Берженьський ландшафтоохоронний район
Земпленський ландшафтоохоронний район
Природні резервати державного значення
Токайсько-Бодрогзугський ландшафтоохоронний район
4.4. Українські Карпати
Угольсько-Широколужанський заповідний масив
Хустський заповідний масив "ДОЛИНА НАРЦИСІВ"
Карпатський національний парк
Національний парк "Синевир"
Інші важливіші природоохоронні території
Національний парк "Українські Бескиди"
4.5. Румунські Карпати
Біосферний заповідник Ретезат
Бучеджські гори і природні резервати на їх території
5. Міжнародний біосферний заповідник у Бескидах (проект) та його значення для природоохоронного співробітництва
6. Поліфункцюнальне значення заповідних екосистем та оптимізація їхнього охоронного режиму
Післямова













ФОТО ЦІНИ КОТЕДЖІ



Басейн Золота Підкова (Золотая Подкова)

Фотографії туристичної бази Золота Підкова


Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові Альтанки туристичної бази Золота Підкова Ресторан туристичної бази Золота Підкова Дозвілля туристичної бази Золота Підкова Ціни туристичної бази Золота Підкова Контакти туристичної бази Золота Підкова Котеджі туристичної бази Золота Підкова