|
|
Відпочинок у Карпатах
туристична база
Додаткова корисна інформація:
|
: або для відпочинку :: для Золотої Підкови :
Трансплантологія охоплює низку прав і свобод людини, головним з яких є право на життя, яке є об’єктом кримінально-правової охорони. У практиці трансплантології, як і в будь-якій іншій галузі медицини, злочини, вчинені лікарями, не є чимось абсолютно неможливим.
Об’єктивна сторона складів злочину, передбачених ст. 143 КК України, характеризується діянням (дією чи бездіяльністю), що виражається в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин. Порядок застосування трансплантації як методу лікування визначається Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» [3] та нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров’я України.
Умовами правомірності трансплантації органів або тканин людини є:
- наявність у реципієнта медичних показань до застосування трансплантації, що встановлюється консиліумом лікарів;
- проведення трансплантації тільки в акредитованих в установленому законодавством порядку державних та комунальних закладах охорони здоров’я і державних наукових установах за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
- наявність письмової заяви про згоду бути донорами. Кожна повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їхніх законних представників.
- об’єктивна поінформованість донора про можливі наслідки для його здоров’я.
Деколи трансплантація є останньою надією для хворого, і він не замислюється над тим, які наслідки матиме така операція, скільки коштуватиме післяопераційне лікування. Тому слід враховувати, що шкода, завдана здоров’ю живого донора, має бути меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнтові.
Недотримання особою, яка здійснила пересадку реципієнту органів або тканин, будь-якої із зазначених умов правомірності проведення трансплантації є порушенням встановленого законом порядку трансплантації, що є кримінально караним діянням (ч. 1 ст. 143 КК України) [24; С.53].
Проблеми кримінально-правової охорони встановленого законом порядку трансплантації починаються вже з самої назви ст. 143 КК України. Визначення поняття трансплантації міститься в Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» [3]. Трансплантацією визнається спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини. За чинною редакцією ст. 143 КК України до предмета цього злочину належать лише органи або тканини, тобто незаконні дії з такими біоматеріалами, як ксенотрансплантанти і біоімплантанти, залишаються поза увагою кримінального права. Це однак не стосується так званих фетальних матеріалів – анатомічних матеріалів мертвого ембріона (плоду) людини, які відповідно до Закону України «Про трансплантацію органів…» можуть застосовуватися для трансплантації. У Переліку анатомічних утворень тканин, їх компонентів, фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини, затвердженого наказом МОЗ № 226 від 25 вересня 2000 р. [4] виокремлюють такі види тканин:
1) м’які тканини;
2) тканини опорно-рухового апарату;
3) судини і клапани;
4) інші тканини (слухові кісточки, барабанна перетинка, кістковий мозок, шкіра, рогівка, зуби, трахея);
5) фетальні матеріали (після абортів і пологів).
До фетальних матеріалів належать амніотична оболонка, пуповина, плацента і фетальні клітини. Враховуючи те, що в сучасній медицині стрімко розвивається саме клітинна трансплантологія, безумовно, важливим є здійснення належного моніторингу за неконтрольованим застосуванням у сучасній медичній практиці трансплантації саме фетальних клітин і тканин, яка зазвичай відбувається з численними порушеннями встановленого законом порядку. Найбільш поширеним прикладом є застосування трансплантації в приватних медичних закладах (клініках, центрах тощо), тоді як згідно із Законом України «Про трансплантацію органів …» діяльність, пов’язану з трансплантацією, дозволено здійснювати виключно в акредитованих в установленому порядку державних і комунальних закладах охорони здоров’я і державних наукових установах, за переліком, затвердженим постановою КМ України від 24 квітня 2000 р. [6].
Іншим прикладом порушення встановленого законом порядку трансплантації є застосування останньої без встановлення показання до трансплантації у реципієнта саме консиліумом лікарів акредитованої державної або комунальної установи охорони здоров’я. Умовами правомірності трансплантації є також наявність письмової заяви про згоду бути донором, а у разі надання для трансплантації фетальних матеріалів – згода жінки, що прийняла остаточне рішення стосовно штучного переривання вагітності (аборту), та виконання умови збереження конфіденційності відомостей про таку жінку. У зв’язку з цим неабиякого значення набуває вирішення питання щодо законодавчого регулювання можливості і меж допустимості використання ембріона людини в наукових дослідженнях. Принциповим при цьому є визначення часу, з якого зародок вважатиметься особою з усіма правовими наслідками, що витікають із цього. Вирішальним тут є момент, з якого особа має право на життя. За чинним законодавством початковим моментом життя є початок фізіологічних пологів, у тому числі передчасних чи штучно викликаних. Саме з цього моменту посягання на життя буде кваліфікуватися як вбивство. Згідно з чинним законодавством людський ембріон не користується кримінально-правовою охороною. З цього випливає, що ті недоліки, які зараз є в правовій регламентації трансплантації органів, тканин та клітин, а саме щодо кримінальної відповідальності за злочини у цій сфері, повинні після їх виявлення бути подолані в процесі вдосконалення правових норм [14; С. 53].
Необхідно зупинитися саме на кримінально-правовій охороні життя, здоров’я та забезпечення прав реципієнта і донора у разі застосування трансплантації. Є можливим з метою створення кримінально-правових норм розглядати пересадку органів і (або) тканин за такими складовими:
- процес вилучення органів і (або) тканин людини для наступної трансплантації;
- процес заготівлі, зберігання та розподілу трансплантації матеріалів;
- оперативне втручання, спрямоване на пересадку трансплантата реципієнтові.