Відпочинок у Карпатах
туристична база

Між тим практика застосування цього права людини визначила слідуючи його юридичні ознаки:

• обов’язок держави закріпити у національному законодавстві право людини на свободу від дачі показань проти себе;
• обов’язок держави передбачити відповідальність посадових осіб правоохоронних органів за примушування до дачі показань обвинувачених, підсудних, підозрюваних, свідків;
• обов’язок держави заборонити використовувати підслуховуючи прилади та інші технічні засоби для підслухування особистих розмов обвинуваченого з іншими обвинуваченими, захисником та іншими особами з метою отримання доказів, проведення експертиз та інших слідчих дій;
• обов’язок держави закріпити положення про неприпустимість доказів отриманих незаконним шляхом;
• обов’язок держави заборонити практику застосування дисциплінарних та інших видів стягнень та покарань щодо обвинуваченого, за відмову від дачі показань щодо себе;
• право особи відмовитися від дачі показань щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів;
• право особи не подавати доказів які можуть бути використані проти неї;
• право держави поширити право на відмову від дачі показань щодо себе на інших учасників (свідків, підозрюваних і т.д.) кримінального, цивільного, адміністративного та дисциплінарного процесу.

У кожній Щорічній доповіді Уповноваженим з прав людини наголошується, що працівники правоохоронних органів систематично застосовують тортури до затриманих осіб. Комітет ООН з прав людини та представники Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність відмінність, поводженню чи покаранню (Європейський комітет з запобігання тортурам), постійно привертають до цього увагу України, в особі уряду держави .
Якщо раніше керівники правоохоронних органів не визнавали наявності цього ганебного явища, то тепер вони хоча б формально погоджуються з необхідністю запобігання йому.
Моніторинг Уповноваженого з прав людини, звернення громадян свідчать про те, що, незважаючи на заяви навіть вищих посадових осіб держави, суттєвих зрушень у цьому не відбулося – катування продовжують бути реальністю в українських правоохоронних органах. Найпоширенішими видами фізичних катувань залишаються ті ж самі: тривале побиття чутливих частин тіла, підвішування на пруті, наручниках, позбавлення можливості дихати одяганням протигаза або поліетиленового пакета, застосування електричного струму, обливання тіла холодною водою або окропом.
Причин цього явища, це і падіння професіоналізму у правоохоронців, і репресивний менталітет законодавців, працівників прокуратури, суддів та міліціонерів. Впливає і низька оплата праці у правоохоронців, проте головне – майже повна безкарність за вчинене свавілля. Тому ці питання потребують дуже прискіпливої уваги та рішучих дій по їх усуненню чи викоріненню.
Однією з основних причин насильства в міліції є фактично збереження до цього часу показника кількості розкритих злочинів як планового для звітності про роботу. А тому шляхом тортур під скоєні злочини “підганяються” не причетні до них громадяни. І факти цього вражаючі.